amukha

Надворі повним ходом іде зима, а це означає, що скоро хтось знову вирушить в теплі краї. І можливо комусь ця писанина стане у пригоді. Цього разу розповідь про сім чудових днів на Гоа.



( Read more... )

Не пройшло і півроку... Нарешті продовжую свої описи свого перебування в Індії в лютому. Сподіваюсь посеред травневої спеки вам ще цікаво буде почитати про наші катання на лижах в Гульмаргу. Першу і другу частину оповідей можна прочитати за посиланнями

( Далі розповідь з фотографіями )

Як я вже писав минулого разу, саме поїздка в гірськолижний Гульмарг була основною метою нашої мандрівки в Індію. Саме для цього ми з України тягнули свої лижі, палиці, шоломи та інше спорядження.
( багато букв про Гульмарг, фотки теж є )

Ідея потрапити в Індію з’явилась у нас ще в 2006 році. Тоді ми планували заїхати в Індію по суші і майже без грошей. Протягом 4,5 місяців мандрів по Азії ми з Ігорем Карабіном так і не потрапили в Індію, хоча мали вже індійські візи в паспорті. З того часу пройшло майже 5 років, але бажання потрапити в цю дивну країну не зникло, а навпаки обросло новими маршрутами і планами. І ось це нарешті сталося. Майже весь лютий ми провели в Індії.
( далі більше )

Напишу вам кілька слів про Грузію. Ми вже тут шостий день. Зараз перебуваємо на сході країни в Кахетії, а саме в її регіональному центрі місті Телаві. Грузія прекрасна, це однозначно, от тільки з погодою нам не дуже пощастило. Пять з шести днів, як не дощ, то туман. В основному тусуємось в Тбілісі, кожного дня виїжджаючи в навколишні цікаві містечка, такі як Горі, Мцхета. От тільки вчора вибрались на два дні до Кахетії, а сьогодні знову назад в Тбілісі і завтра уже в Єреван поїдемо.

Вино тут не таке вже й дешеве, як би хотілося. Пляшка білого не дешевше, ніж 35 грн, червоне десь близько 50 грн на наші гроші. В маленьких містах в ресторанчиках можна знайти домашнє біле вино десь від 15 грн за літр. Червоне дорожче. В звичайних продуктових магазинах вибір вин взагалі дуже малий - 3-4 види, тому треба шукати якісь спеціалізовані. Зате всі магазини завалені українськими продуктами - чіпси, соняшникова  олія, горілка, солодощі, шоколад і навіть туалетний папір, все рідне, українське.

Кожного дня жрем хачапурі, ще час від часу хінкалі і інші грузинські страви. Загалом дуже смачно і не дуже дорого.

Бути українцем в Грузії це капєц, як класно. Мабуть нема більше в світі таких країн, де б так добре ставились до українців, як в Грузії. Єдине, що про це треба відразу казати, бо коли грузини чують російську мову, то спочатку скоса поглядають, а потім, коли дізнаються, що ти з України, то тоді вже починається: "Я чєтирє года жил в Кієвє", "У мєня брат жівьот в Данєцке, у нєво жена украінка". Так що про Україну тут знають дуже добре. Російська мова дуже допомагає, але часом порозумітися буває важко, бо молодь в провінції російською вже не розмовляє взагалі, як і англійською.

В Тбілісі живемо в одного афігєнного чувака з коучсьорфінгу Георгія. Спочатку кожного дня були інтернешнл паті по 10-15 людей, потім якось стало спокійніше.

Пересуваємось в основному маршрутками, пертися на автостоп під дощ чомусь бажання не виникало.

Сьогодні ще маю дуже велике бажання потрапити на футбольний матч Грузія - Мальта.

Сьогодні мав неприємність лягти під скальпель хірурга. Хоч втручання цього самого хірурга було мінімальним, но всьо же... А всьо того, що існує така мєрзка і кончена рослина, як борщівник Сосновського. її сік такий отруйний, що від неї колись скопитився сам Геракл. На щастя, я не Геракл.. але шугнувся не на шутку. Тому, якщо ви часом будете після двох літрів місцевого вина в п’яному угарі валятися десь на березі річки біля Верхнього Синьовидного і побачите таку-от рослину, обминайте її десятою дорогою і ні в якому разі не йдіть на контакт. Нічого хорошого з того не буде. 

Поки усі напружено спостерігають за подіями на футбольному чемпіонаті на тенісному турнірі Вімблдон відбулась надзвичайна подія. Вчора закінчився найдовший в історії тенісу поєдинок! Нічим не примітний на перший погляд поєдинок першого кола Вімблдону між американцем Джоном Існером та французом Ніколя Майю в сумі тривав 11 годин і 5 хвилин чистого часу. Тенісистам протягом трьох днів доводилось виходити на корт. Рахунок останнього сету 70-68 на користь американця. Протягом матчу чуваки подали більше 200 ейсів на двох! Цікаво почитати інтерв'ю переможця.

І наостанок тенісисти сфотографувались на фоні табло. Довольний америкос і не дуже довольний француз. Але як би там не було, обоє молодці, переписали цілу купу світових рекордів в тенісі. Думаю, нескоро їх зможе хтось перевершити, якщо взагалі зможе

Кілька днів тому вирішив я піти до польського консульства на славній вулиці Сміливих у Львові, щоб розізнати як там ситуація і заодно записатися в чергу. І чекало на мене велике розчарування, бо станом на 18 год я був у списку під номером 150, а щоб і його не втратити і можливо (не факт) потрапити всередину консульства наступного дня треба було цілу ніч провести на цій вулиці Сміливих. Така перспектива щось мене не дуже втішила, тому було прийнято рішення їхати до Києва і там подавати документи. І скажу я вам, правильно ми зробили, що поїхали до Києва. На момент відкриття консульства в черзі від сили було людей 30. З невеликими труднощами за другим разом, ми все ж таки подали документи і менше, ніж за тиждень... тьху-тьху, щоб не наврочити... будем мати візи. І звідси в мене виникає вапрос: якого хєра ці всі люди, які приїжджають до Львова з навколишніх областей, днюють і ночують під консульством, штовхаються в чергах, стоять під сонцем або мокнуть під дощем замість того, щоб поїхати до Києва і без проблем отримати візу? Це якийсь вид мазохізму чи шо?

Користуючись нагодою, також хотілось би подякувати надзвичайної доброти дівчинці, яка приймала в нас документи і дуже нам допомогла, підказала як краще зробити і взагалі поводила себе саме так, як і має поводити себе візовий працівник - виховано і приємно. Дуже тішить, що такі люди ще є, попри їх нервову роботу.

А якщо будете подавати на візу через київське консульство РП, то раджу скористатися послугами сайту http://www.e-konsulat.gov.pl/ і заповнити електронну анкету. В цьому випадку віза робиться швидше.

Позавчора увечері в мене на очах машина збила жінку. На щастя, не насмерть, навіть слідів крові я не бачив. Але виглядало це все жахливо і судячи з шокового стану жіночки і її криків, стукнуло її нормально. Найобразливіше те, що сталося це на пішохідному переході (!) на вул. Зеленій у Львові. Жіночка молода, може ще й років тридцяти немає. Мабуть, поверталася додому, до сім'ї, вийшла собі з маршрутки і почала переходити дорогу перед маршруткою. Певно, жіночка дуже несподівано з'явилася на переході і водій не встиг зреагувати. Але ж за правилами водій повинен був скинути швидкість на переході! Тим більше, перед машиною стояла маршрутка, з якої виходили люди. Але замість того, щоб зупинитися, воділа вирішив чимшвидше об'їхати маршуртку... Об'їхав, блять. Водій, до речі, і не схожий на якогось ліхача, нормальний дядько, років п'ятдесяти. Коли вийшов з машини, схопився за голову, потім позбігалися люди, почали допомагати жіночці. Після побаченого мені захотілося чимшвидше вернутися додому, закритися на ключ, забитися десь в куток і не виходити три дні. Дехто каже, що ходити в гори дуже небезпечно - мені здається, що переходити вулицю в сто разів небезпечніше.